Візуалізація динаміки бойових дій та переговорів на Донбасі

Війна на сході України розпочалась у березні 2014 року. У ній сепаратисти, яких підтримує Росія, виступили проти українського уряду у двох промислово розвинутих областях, Донеччині та Луганщині, які є частиною регіону, відомого як Донбас. Війна була найстрашнішою в її перший рік, коли розгорілися битви за територію та стратегічне розташування. Дві мирні домовленості – відомі як Мінські угоди 2014 та 2015 років – поклали край великим боям. Вони також склали дорожню карту щодо реінтеграції контрольованих сепаратистами територій в Україну: ці положення, зокрема, закликають Київ надати цим районам обмежений самоврядний статус. Однак їхня реалізація застопорилася, і приблизно 75 000 військових – переважно громадян України з обох сторін – все ще воюють вздовж 450-кілометрового фронту, який розколює Донбас навпіл. Приблизно 800 000 мирних жителів також живуть на лінії вогню, а кілька мільйонів проживають у районах, які наповнені мінами та невибухлими боєприпасами. Кількість жертв конфлікту збільшується майже щотижня і зараз становить понад 14 000 осіб.

Новий інтерактивний матеріал Кризової групи «Конфлікт в українському Донбасі: Візуальний пояснювач» позначає на мапі жертви серед військових та цивільного населення, а також ілюструє зв’язки між перемир’ями та затишшями у бойових діях. Він показує, що припинення вогню діють, поки не зламаються під вагою переговорів, що зайшли в глухий кут. Він також показує, що кількість жертв серед мирного населення від обстрілів чітко корелює із запеклими бойовими діями в міських та приміських районах, і втрати зменшуються майже до нуля, коли діє перемир’я. Проте кількість жертв серед цивільного населення від мін не залежить від того, чи діє припинення вогню, чи ні, і останнім часом їх кількість зросла, ймовірно, через збільшення пішого руху у наповнених мінами територіях.

У сукупності, дані, представлені цим новим пояснювачем, вказують на те, що за відсутності довготривалого політичного рішення, і якщо сторони хочуть дотримуватися заявленого наміру зменшити жертви серед цивільного населення, вони повинні вдатись до розведення військ у густонаселених місцях та комплексного розмінування. Командирів на місцях важко схилити до таких кроків, адже для них утримання території, як правило, є пріоритетним. Але розведення – це єдиний надійний спосіб знизити кількість жертв, за винятком непрактичних заходів з відселення мирних мешканців подалі від небезпеки.

Бойові дії вбивають мирних жителів

Географія війни на Донбасі практично гарантує жертви серед цивільного населення. Фронт, відомий як лінія розмежування або лінія зіткнення, проходить просто крізь донедавна найбільш густонаселену частину України. Її центральні сегменти огинають вугільні шахти, коксохімічні та металургійні заводи, у той час як південні та північні частини прорізають сільськогосподарські угіддя, а також мальовничі місця, які раніше слугували місцем відпочинку. Зона бойових дій по обидва боки фронту оточена багатоквартирними будинками та дачами. Нині промисловість працює лише на частці своїх колишніх потужностей. Поля лежать необробленими, всіяні мінами та снарядами, тоді як бійці з обох боків зайняли заміські будинки та санаторії. Більшість сімей, яким вистачило коштів, виїхали.

Але деякі залишилися. Приблизно 200 000 жителів залишаються в межах п’яти кілометрів від лінії розмежування з боку підконтрольного уряду, тоді як населення, яке знаходяться по інший бік окопів, налічує приблизно 600 000 людей. Будь-який перехресний вогонь загрожує життю та позбавляє засобів до існування велику кількість людей, значна частина з них – люди похилого віку.

Візуальний пояснювач Кризової групи відстежує жертви серед цивільного населення та учасників бойових дій, розрізняючи їх за причинами. Він показує, наприклад, що переважна більшість – приблизно 80 відсотків – жертв серед мирного населення (від артобстрілів і вогнепальної зброї) припадає на райони, підконтрольні підтримуваним Росією сепаратистам. Збільшення та зменшення жертв серед мирних мешканців у цих районах значною мірою співпадають із жертвами серед військових. Більш високий рівень жертв серед цивільного населення в непідконтрольних уряду районах пояснюється тим, що ці місця є більш урбанізованими та густонаселеними. Користувачі мапи Кризової групи можуть бачити, що ці жертви зосереджені навколо центральної частини фронту поблизу підконтрольних сепаратистам міст Донецька та Горлівки, але також поширюються через лінію зіткнення до колишнього передмістя Донецька Мар’їнки, яке утримують українські урядові сили. Горлівка та передмістя Донецька досить густо заселені. Великі жертви серед цивільного населення також можуть бути пов'язані із розташуванням учасників бойових дій: війська з обох боків розміщені на житлових вулицях або дуже близько до них.

У громадах Гірського та Кадіївки, де від початку 2020 року зафіксовано найбільше випадків загибелі військових, кількість жертв серед цивільного населення є меншою, ніж у Донецьку чи Горлівці, ймовірно тому, що війська розташовані далі від населених пунктів. В цілому дані свідчать про те, що жодна зі сторін не намагається навмисне влучити у цивільне населення, а також про те, що учасники бойових дій не роблять все можливе, аби уникнути побічних втрат.

Перемир'я рятують життя

Щоб оцінити вплив режимів припинення вогню на жертви, Кризова група нанесла перемир’я на часову шкалу, зазначивши кожну угоду про тишу на лінійному графіку. Цей простий аналіз показує, що якими б короткочасними вони не були і якій би меті не слугували, припинення вогню таки рятують життя: кожне перемир’я тісно пов'язане зі зниженням кількості жертв, і що жорсткішими є його положення, то менше жертв.

Кількість бойових дій знижується після встановлення режиму припинення вогню.

Останній режим припинення вогню, який передбачав особливо жорсткі положення, досяг найбільшого ефекту. Починаючи з останніх чисел липня 2020 року він забороняв військовим розпочинати перестрілки з тих чи інших причин, а також наклав суворі обмеження на вогонь у відповідь. За сім місяців після укладення домовленостей кількість загиблих внаслідок бойових дій знизилася на більш ніж половину порівняно із сімома місяцями до них (82-є військових загинули внаслідок артобстрілів та стрілянини в період з січня по липень 2020 року і 36-ть втратили життя у період із серпня 2020 – по лютий 2021 року). Водночас кількість загиблих та поранених мирних мешканців від бойових дій зменшилась з 50 осіб до п’яти, і майже ніхто не постраждав із серпня 2020 року по 30 січня 2021 року (за винятком двох мирних жителів, які тимчасово втратили слух через вибух 12 листопада). Як додатковий доказ ефективності цієї домовленості, жителі прифронтових територій в коментарях українським ЗМІ та Кризовій групі говорили про покращення безпекової ситуації після її підписання.

Хоча візуальний пояснювач охоплює лише період із січня 2020 року до наших днів, дані за 2019 рік розповідають подібну історію. Тоді також у липні набуло чинності перемир’я. Із 56 жертв внаслідок бойових дій, які зафіксовані спостерігачами ООН у період з 16 травня по 15 серпня 2019 року, усі, крім одного, сталися до перемир’я.

Нові тенденції у втратах

Вибірка даних також показує, що хоча втрати серед цивільного населення та комбатантів від застосування важкої зброї за останні сім місяців залишаються нижчими, ніж до вступу в дію режиму припинення вогню в липні 2020 року, вогонь зі стрілецької зброї за цей період пропорційно складає більшу частку жертв. Застосування важкої зброї, наприклад артилерії та мінометів, заборонених Мінськими угодами, дійсно зменшилося.

Але обидві сторони все ще час від часу використовують цю зброю, тому зменшення жертв також свідчить про те, що їм вдалося краще корегувати свій вогонь за допомогою безпілотників та іншого сучасного обладнання, аби зменшити побічні втрати. За перші шість місяців 2021 року кількість жертв серед цивільного населення від важкої зброї скоротилася в п'ять разів у порівнянні з аналогічним періодом минулого року, тоді як втрати від стрілецької зброї залишалися незмінними. Втрати військових від важкого озброєння також зменшилися, хоча і менш помітно. Смертність українських урядових військ від стрілецької зброї – зокрема внаслідок снайперського вогню –  зросла з 18 осіб у 2020 році до 24-х у 2021 році. Про це зростання також йшла мова в інтерв'ю Кризової групи та повідомленнях українських ЗМІ, які вказують на збільшення активності підтримуваних Росією снайперів (і, як стверджують, російських).

Попри те, що за останній рік кількість жертв серед цивільного населення внаслідок бойових дій зменшилася, кількість смертей і поранень внаслідок вибухів мін та невибухлих боєприпасів збільшилася: вони становлять одну четверту частину усіх жертв у 2020-2021 роках, проте цих випадків стало вдвічі більше у першому півріччі 2021 р. порівняно з тим самим періодом минулого року.  Протягом 18-ти місяців більшість таких випадків трапилась вздовж берегів річки Сіверський Донець, що розділяє підконтрольну уряду частину Луганської області від «Луганської Народної Республіки». Ліси, які оточують річку, дуже заміновані, але там майже не зафіксовано випадків перехресного вогню. Можливо, більше людей, ніж зазвичай, блукає лісами, адже економічний спад, пов'язаний з пандемією, змушує їх збирати дрова для палива. Багато ловлять рибу на прожиток. Дослідження також свідчать про те, що мешканці контрабандою переправляють продукти та інші товари через річку, що наражає їх на ризик, хоча невідомо, чи активізували вони цю діяльність чи ні. Тим часом, в інших районах зменшення обстрілів може просто означати, що мешканцям стає комфортніше мандрувати далі від дому, що також підвищує шанси натрапити на міни.

Чому перемир’я зазнають невдачі?

Липневе припинення вогню 2020 року стало, мабуть, єдиним дипломатичним успіхом у період, який загалом позначений поглибленням ворожнечі між двома сторонами. Протягом 2020 та 2021 рр. сторони вживали низку кроків за принципом «око за око», через які реалізація Мінських угод виглядала все менш імовірною. У червні 2020 року Верховна Рада ухвалила указ, згідно з яким Україна визнає вибори, проведені в районах, підконтрольних підтримуваним Росією сепаратистам, лише після того, коли уряд відновить контроль над східним кордоном, що суперечить одному суперечливому положенню Мінських угод. У відповідь де-факто влада сепаратистських районів стримала прогрес у виконанні зобов’язань щодо обміну полоненими, секторальних військових розведень та посилення свободи пересування цивільного населення. У вересні 2020 року сторони вступили у гостру суперечку щодо спроби спільної перевірки позицій військ поблизу Горлівки, а також пізніших зусиль щодо створення спільного механізму моніторингу порушень режиму припинення вогню. Через три місяці, у грудні, президент Росії Володимир Путін на своїй щорічній прес-конференції зробив заяву, що Київ майже відмовився від Мінських угод і пообіцяв збільшити підтримку Москвою так званих республік, що також підриває домовленості.

З цього моменту насильство неухильно зростало. З серпня по листопад 2020 року в середньому за день на фронті було зафіксовано менше десяти вибухів, проте у грудні було кілька днів, коли показник сягав понад ста. У цьому місяці було вбито щонайменше вісім комбатантів з обох боків, а потім ще сім у січні та 21-го у лютому. Квітень 2021 року став найсмертоноснішим місяцем для військових, починаючи з січня 2020 року: 22 жертви з обох сторін.

Того місяця Росія зосередила війська біля кордону України у такій кількості, якої не спостерігалося з 2015 року, коли її сили допомогли провести низку руйнівних боїв на українській території. Вона зробила це під приводом загострення на лінії зіткнення, хоча сепаратисти, яких вона підтримує, несли таку ж відповідальність за порушення, як і українські сили.

Нарощування Москвою військ, швидше за все, стосувалося геополітичних сигналів, а не прелюдії до можливого вторгнення. Якщо у цьому контексті бойові дії на Донбасі надали Кремлю зручне, хоча й сумнівне, алібі за агресивну поведінку, це не означає, що кожен сплеск воєнних дій випливає із прагнення певної сторони до реалізації політичних цілей. Однак зростання насильства свідчить: коли мирні переговори втрачають оберти, обидві сторони мають менше стимулів до стриманості. Як сказав Кризовій групі у 2020 році один високопоставлений офіцер, армії потрібно або боротися, або її потрібно відводити: уздовж лінії фронту на Донбасі війська не можуть стримувати вогонь безкінечно за відсутності кроків до миру. Проте, як показують квітневі побоювання, будь-яка ескалація на фронті може дати Москві привід для подальших погроз Києву.

Перешкоди на шляху до захисту цивільного населення

Обидві сторони стверджують, що захищають життя своїх співвітчизників, і це дозволяє припустити, що вони мають достатньо мотивації аби погодитися на кращий захист мирного населення. Однак на практиці все не так просто, і військові розрахунки зазвичай переважають над гуманітарними проблемами.

Лідери сепаратистів виявилися більш ніж готовими використовувати жертви серед цивільного населення з пропагандистською метою. Зазначаючи, що жителі так званих республік складають більшість жертв внаслідок бойових дій, вони приводять кількість загиблих і поранених як доказ злочинств офіційного Києва. Вони, як відомо, також поширювали дуже сумнівні повідомлення про загибель цивільного населення, можливо, з метою заручитися більшою підтримкою своїх покровителів у Москві. Наприклад, у квітні 2021 р., Коли Росія розгортала війська на прикордонних з Україною територіях, вони оголосили, що внаслідок удару українського безпілотника загинув п’ятирічний хлопчик у передмісті Донецька. Насправді, хлопчик загинув приблизно за 15 км від фронту, поза зоною дії українських безпілотників, можливо, привівши в дію невибухлий снаряд, який знайшов у своєму дворі. (Насправді, дані Кризової групи показують, що 75% випадків, у яких діти ставали жертвами невибухлих боєприпасів у 2020-2021 роках, відбувалися в районах, що перебували під контролем сепаратистів. Це вказує на справжню проблему, яку де-факто владі доведеться вирішувати.) Тим часом, де-факто чиновники, як правило, не бажають визнавати, що стрілянина з позицій у таких районах, як передмістя Донецька, може спровокувати вогонь у відповідь і призвести до загибелі цивільного населення. Вони відмовились від пропозицій перенести свої позиції з метою не тримати місцеве населення на лінії вогню.

З іншого боку, публічні особи в підконтрольній уряду Україні іноді не помічають або зводять до мінімуму проблему жертв серед цивільного населення під час бойових дій. Втрати серед цивільного населення часто не потрапляють у новини України, частково через відсутність у журналістів доступу до надійних джерел у районах, що розташовані по той бік лінії зіткнення; ЗМІ мають тенденцію зосереджуватися на героїзмі урядових військ. Деякі українці, що підтримують військових, натякають на те, що цивільне населення, особливо в районах, підконтрольних сепаратистам, саме винне у своїй долі, вперто залишаючись у своїх будинках, а солдати, як стверджують вони, ризикують життям і гинуть за вищу мету. «А у нас, що, не було бабусь, коли ми йшли помирати? Може це люди, але вони не громадяни», - сказав один відомий ветеран в інтерв’ю Кризовій групі у 2019 році, висловлюючи розчарування обіцянками президента Володимира Зеленського припинити бойові дії на Донбасі.

Зусилля щодо зменшення жертв серед цивільного населення шляхом підсилення положень про припинення вогню також викликали негативну реакцію щодо українських чиновників. У середині 2019 року Київ запропонував заборонити вогонь у відповідь. Прес-секретарка президента Зеленського підтримала цю пропозицію, стверджуючи, що коли урядові війська стріляють у відповідь на вогонь противників, розташованих у населених пунктах, "гинуть наші люди, наші українці". Опозиційні політики звинуватили Київ у ігноруванні примату боротьби із силою, що вторглася; високопоставлені військовослужбовці звинуватили прес-секретарку у наклепі, активісти заявили, що вона повторює російську пропаганду, а Генеральна прокуратура України викликала її на допит на тій підставі, що вона допомагає ворогу. Від цієї пропозиції відмовилися, а сторони уклали більш м'яку угоду. Домовленість про припинення вогню 2019 року виявилася слабшою, тривала менше часу, а вигоди для місцевого населення були менш очевидними ніж тоді, коли діяло перемир’я у 2020 році, яке таки включало заборону на вогонь у відповідь. Якщо уникання проблеми відкриття вогню у відповідь може надати короткострокові тактичні та політичні переваги, наслідки таких дій поглиблюють невдоволення серед цивільного населення з обох сторін і лише роблять шлях Києва до реінтеграції своїх втрачених територій важчим.

Що робити?

Кроки, які б рятували життя, очевидні, але складні. У минулому Кризова група рекомендувала продовжувати обопільне розведення військ у густонаселених районах. Допомогло б і розмінування. Але міжнародні спостерігачі, які мають інформацію про переговори, кажуть, що навряд чи військові  відійдуть від густонаселених районів, де відбувалися найзапекліші бої 2014-2015 років і які обидві сторони вважають стратегічно та символічно значущими, без всебічного мирного врегулювання. Також фахівці не думають, що сторони, особливо це стосується так званих республік,  будуть займатися розмінування поки тривають бої.

Оскільки розведення та розмінування не є реальними, а військові не відсунуть окопи від населених пунктів, деякі народні депутати пропонували переселити мешканців цих районів з метою врятувати життя цивільного населення. Ідея має багато недоліків, серед яких неможливість її здійснення у густонаселених районах, які непідконтрольні уряду. В контрольованій урядом Україні це може бути більш реальним і, можливо, більш прийнятним для населення. За словами гуманітарних працівників та співробітників ОБСЄ, які здійснюють моніторинг припинення вогню, мешканців прифронтових територій, які прагнуть переїхати, побільшало порівняно з попередніми роками. Ті, хто залишився, щоб бути ближчими до рідних по інший бік лінії розмежування, й так не можуть їх бачити через обмеження пов’язані з COVID-19, навіть попри те, що карантинні заходи поглибили економічні негаразди міст та сіл біля фронту.

Зрештою, жоден із цих заходів – розведення, розмінування чи переселення – не принесе регіону миру, який йому дійсно потрібен. Для настання миру обидві сторони повинні вирішити, що втрати від жевріючого конфлікту перевищують ризики компромісу та недосконалого вирішення. Кризова група розробила візуальний пояснювач для відображення тих втрат, які несуть обидві сторони, а також непередбачуваності та мінливості військової ситуації на лінії зіткнення на Донбасі. Пояснювач також демонструє, що дипломатія – у тому числі спрямована на припинення вогню – знижує рівень бойових дій і рятує життя. Порушення режиму припинення вогню, навпаки, нікому не дає переваги. У 2020-2021 роках, тобто у період, під час якого було встановлено перемир’я, яке потім зійшло нанівець, обидві сторони, ймовірно, зазнали схожу кількість втрат серед військових – майже 150 загиблих серед підтримуваних Росією сепаратистів та понад 110 в української армії. Зруйновані перемир’я не сприяють жодній стороні; вони просто ведуть до кривавої безвиході.